Відкриваємо двері дітям



Блоги

382 0

Як говорити з дитиною про успіх та невдачу, аби прищепити їй бажання розвиватися?

Скажімо, дитина отримала чудові результати у шкільному тесті з математики. «Яка ж ти розумна!» – чує вона від вчителя чи батьків, які хвалять її за успіх. Дитина провалила завдання на контрольній і дорослі підтримують її: «Не зважай. Ти зробила все, що могла».

Це типові, і звичні для багатьох з нас, приклади того, як небайдужі дорослі намагаються підтримати чи заохотити дітей. І дорослі в таких випадках демонструють прогресивні і правильні ідеї – вони визнають важливість емоційного благополуччя дитини та стосунків між ними і дитиною у її навчанні. Та у довгостроковій перспективі такі слова дорослих не обов’язково допомагають дитині: вони можуть навіть заважати їй у навчання та підсилювати певні негативні чи непродуктивні мисленнєві установки.

Дослідження показує, що похвала лише особистих якостей чи здібностей часто змушує дитину думати, що її можливості досить обмежені і змінити вона е практично не може. Це називається «фіксована установка». Натомість, фокус дорослих на самому процесі навчання збільшує шанси підтримати активний розвиток в довгостроковій перспективі.  

Дослідження виявило, хоча похвала дитячого розуму чи природних здібностей звучить дуже обнадійливо і добре, – «Який в тебе гострий розум! Яка ж світла голівонька!» – в кінцевому рахунку вона може привести дитину до бажання відмовитися від складних завдань на користь легких, таких що жодним чином не загрожують її «розумності». З часом, коли вони стикаються з серйозними випробуваннями, ці діти схильні вважати, що усі складнощі демонструють лише, що вони недостатньо розумні. В голові дитини це вкладається простим алгоритмом: якщо успіх означає, що вони розумні, то невдача передбачає, що – ні. А отже, вони можуть просто полишити спроби щодо чогось.

У дитини, яку хвалять за її зусилля щодо проваленої контрольної, процес навчання в перспективі також може виявитися відчутно підірваним. З однієї сторони, дорослі високо хвалять дитину за всі її старання, та, з іншої, ніби погоджуються, що результатом її найкращих зусиль є невдача, а отже – більшого досягти вона і не зможе. Тобто, дорослі ненавмисно можуть заохочувати розвиток таких фіксованих установок мислення і сприйняття себе, які здатні відчутно знизити здатність дітей до навчання у майбутньому.  

Навчання протягом всього життя

Звичайно, можна сказати, що дослідники прискіпуються до слів, але не варто применшувати значення висновків дослідження. Сьогодні системи освіти намагаються переходити від традиційних моделей простої передачі знань до нової мети – «прищеплення» навички навчатися протягом всього життя, до безперервного навчання. Цей зсув сьогодні видається життєво необхідним, адже людям необхідно адаптуватися до середовища, що постійно і швидко змінюється – і не збирається питати в нас, чи ми вже готові до змін. А за таких умов діти потребують від дорослих тих меседжів щодо своєї здатності вчитися та розвиватися, які допомагатимуть їм протягом життя.

Такі підходи до навчання вимагають від батьків, вчителів та систем освіти поведінки, яка сприятиме формуванню у дитини не фіксованого мислення і сприйняття своїх здібностей, а установок на розвиток. Тобто, переконання, що вони можуть розвивати свої можливості через складну роботу, нові стратегії та навчання від інших. І численні дослідження доводять, що діти з таким переконаннями набагато відкритіші до навчання та демонструють набагато кращі академічні результати.  

Розвиток потрібних переконань

Тут у нас, як в анекдоті, є дві новини – добра і погана. Традиційно, почнемо з доброї. Таку потрібну орієнтацію на розвиток у дитини можна розвивати та підживлювати. Дослідження демонструють, як втручання, спрямовані прямо на формування необхідних установок, сприяють комплексному підвищенню досягнень учнів. В «природних умовах», тобто не форсовано, таке ставлення до власних можливостей у дітей також можна розвивати. А поки дослідники шукають нові способи це зробити, батькам та вчителям залишається лише одне – фокусувати увагу дитини і свою власну на самому процесі навчання та стратегіях, а не тільки на особистих рисах дитини.   

Погана новина в тому, що дорослі, які орієнтовані на власний розвиток і навчання протягом життя, зовсім не часто переносять це на дітей. Натомість, вони потрапляють в пастку «фіксованих» установок щодо дитини. Хвалять, підтримують, заспокоюють, але забувають підштовхувати дитину до відкритого ставлення до всього навчання, як до дивовижної пригоди за участю її власного розуму.

Дорослі відповідають за вплив невдач на установки дітей

Дорослим варто уважно ставитися до того, як саме і що саме вони говорять дитині. Звичайно, ніякої шокуючої таємниці в цьому нема – вони ж завжди мають про це думати. Взагалі, було б дуже непогано, якби усі люди були уважні до того, що вони говорять іншим. Проте в цьому випадку мова йде про специфічну відповідь на складнощі, яку ми формуємо в дитині. Зокрема дослідники говорять то про те, що батьки й вчителі, які показують дитині її невдачу як шанс дізнатися більше, формуватимуть в дитині орієнтацію на розвиток. І мова йде не тільки про проблеми в навчанні, ми говоримо і про невдачі в житті. Більшу користь діти отримують від батьків, які відповідають на їх невдачі не лише жалістю, а спільним обговоренням причин та конструктивним пошуком виходу. Звичайно, ніхто не каже, про нав’язливу і обяжуючу дитину увагу. Головне, донести до дитини розуміння того, що негативні результати – це також результати, з ними просто треба працювати.




Коментарi

нема коментарів

Вийти
Увійдіть,
як користувач:
увiйти