Відкриваємо двері дітям



Блоги

4007 0

Інтернат – не те місце, про яке мріють діти

Розкажіть, як організація 'Надія і житло для дітей' розпочала роботу в Україні?
В Україні ми працюємо з 1998 року. Сама організація була створена у Великобританії в 1994 році пол-ковником Марком Куком та його дружиною Керолайн. На той час Кук командував британським контингентом миротворчих сил ООН під час сербсько-хорватського конфлікту. Він
пообіцяв дітям зруйнованого дитячого будинку повернутися і відбудувати його. Щоб зібрати кошти на відбудову, полковник заснував 'Hope & Homes for Children'. Але надалі вся діяльність
організації полягала в боротьбі за закриття інтернатів. Тому що інтернат – не те місце, про яке мріють діти. Кожна дитина мріє про сім’ю, навіть якщо вона втратила рідних батьків

Тобто ваша діяльність в Україні від самого початку була спрямована на ліквідацію інтернатів?
Скоріше, на пошуки альтернативи. Коли ми тільки прийшли в Україну, говорити про закриття інтернатів ще не було можливостей. Люди не бачили, як можна досягти того, щоб дитина жила у своїй сім’ї та громаді. У 1998 році на запрошення міністра у справах сім’ї та молоді представники організації приїхали в Україну. Ми показали дитячі будинки сімейного типу, що діяли на той час, як приклад сімейної форми виховання дитини. Такі будинки створювалися ще в СРСР у в 1989–1990 роках дитячим фондом ім. Леніна. Коли представники організації побачили, як функціонують сім’ї, а також те, в яких умовах зростає ди-тина в інтернаті, то вирішили, що створення дитячих будинків сімейного типу буде першою програмою в Україні. І за перші півроку створили три дитячі будинки сімейного типу, а впродовж 10 років з’явилося 65 таких родин у 13 регіонах України.

Чому виховання дітей в інтернатах є неприйнятним?
Інституційний нагляд за дітьми передбачає строгий режим, ізоляцію дитини, загалом несвободу. У таких закладах нівелюється особистість дитини.А в тих же малих групових будинках, де умови максимально наближені до сімейних, робота побудована на основі індивідуальних планів, і разом проживають не більш як десять дітей. У цьому випадку немає тих наслідків інституційного догляду, який мають діти, котрі зростають в інтернатах, що існують в Україні.

І які є радянським спадком...
Так, це результат уявлення, що колектив може краще виховати дитину. За часів їх створення в СРСР це була відповідь на ситуацію після ІІ Світової війни. Але в тих інтернатах, які діють сьогодні, далеко не всі діти є сиротами. Серед дітей, які вважаються позбавленими батьківського піклування, тільки 9% не мають живих батьків. Окрім них, є велика армія дітей із невизначеним статусом, які мають захворювання, проблеми з навчанням. Загалом дітей в інтернатах близько 80 тисяч, і всі вони страждають від цієї форми влаштування. У прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу проживає близько 13 тисяч дітей. Для держави є великою помилкою, розвиваючи напрям сімейних форм виховання, не чіпати інтернати. Так ми фінансуємо дві різні системи, а це набагато більше навантаження на бюджет держави. Система інтернатів робить все для свого виживання. Адже фінансування, що виділяється на такі заклади, абсолютно не залежить від того, якої якості догляд за дітьми, які послуги надаються. Є кількість дітей, або ж ліжкомісць, на які виділяються гроші. Звичайно, інтернати зацікавлені в тому, щоб діти лишалися там.

Скільки коштів передбачається на одну дитину?                                                                         В залежності від типу закладу це 7–10 тисяч гривень на місяць. Загальна система інтернатів отримує, згідно з моніторингом Уповноваженого Президента України з прав людини, 5,7 млрд грн на рік. Діти є фактично заручниками цієї системи. Вони є, як би це грубо не звучало, джерелом надходжень і зарплат, тому що інтер-нат – це прямий потік грошей.

Які ще обставини сприяють тому, що інтернати продовжують існувати?                               Є батьки, які зацікавлені в тому, щоб інтернати продовжували існувати. Батькам зручно відправити дитину в інтернат і забути про неї. Насамперед це стосується дітей, які мають особливі потреби щодо їхнього здоров’я чи освіти. Ми спостерігаємо певну деградацію батьків, як не прикро це визнавати. Через інтернат деколи проходять цілі покоління.

Проблемою є і те, що держава не виділяє достатньо ресурсів для соціальної і фінансової підтримки біологічної сім’ї дитини. Найчастіше діти вилучаються з сім’ї через бідність, втрату батьками роботи, алкоголізм. Тоді як мають бути послуги, які б до-зволили запобігти цьому. З 2002 року наша організація розвивала програму попередження відмов матерів від немовлят. Тоді 2500 дітей щороку залишалися в пологових будинках у результаті відмов. Насправді понад половину таких випадків можна попередити. Матері потрібно запропонувати кваліфіковану допомогу психолога чи соціального працівника, який би пояснив усі наслідки такого рішення та можливості підтримки для неї. Ми створили першу в Україні модель Центру матері і дитини. У 2003 році такий центр відкрився в Херсоні. Зараз ця модель є частиною державної політики, в Україні існує 19 таких центрів. Утім, хаотичні кроки держави тільки погіршують ситуацію із захистом прав дитини. Ініціатива запровадження 12 тисяч соціальних працівників була дуже доброю. Фахівець із соціальної роботи був тим, хто визначає про-блеми в сім’ях на найнижчій ланці. У 2014 році держава прийняла рішення про скасування цієї посади. Але ми намагаємося зберегти фахівців із соціальної роботи там, де працюємо. Наприклад, у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, де здійснювався проект 'Добре вдома', нам вдалося повністю зберегти всіх фахівців.

У чому полягав проект 'Добре вдома'?
Він створювався за моделлю нашого попереднього проекту в Макарівському районі Київської області. Обидва сфокусовані на реформуванні систе-ми захисту дітей. Ми почали роботу
в Макарівському інтернаті, де було 60 дітей, вивчали історію кожної дитини та працювали над тим, щоб зупинити потік дітей до цього закладу. У 2010 році в інтернаті лишилося восьмеро дітей, для яких ми запропонували малий груповий будиночок за моделлю Польщі. Це звичайний будинок, де є вихователі і немає обслуговуючого й адміністративного персоналу, а рішення приймаються спільно з дітьми. Ми також створили Центр соціальної підтримки дітей і сімей, в якому є відділення для матерів з дітьми, терміно-вого влаштування для дитини, котра залишилася без догляду, або здоров’я якої під загрозою. Подібну модель розвиваємо і в Дніпропетровській області. Окрім відділення для матерів з дітьми та термінового влаштування, є соціальна квартира для випускників інтернатів, служба раннього втручання для роботи з батьками дітей з особливими потребами, а також служба підтримки сім’ї в широкому сенсі, де можна отримати консультацію психолога чи логопеда. Запропоновану нами модель можна критикувати, вдосконалювати, але ми показуємо те, що реально існує в Україні, і можна побачити, як це працює.

aea20-clip-71kb

Розкажіть про кампанію 'Відкриваємо двері дітям', яку ви зараз проводите.
Наша організація є національним координатором цієї європейської кампанії. Ми об’єднали 17 національ-них та 20 регіональних організацій в Україні, які однозначно визнають, що інтернат – це шкода для дітей. Прац юємо над створенням стратегічного програмного документу для держави, який би показав, як покроково розпланувати зміну існуючої системи інституційного догляду. На підтримку цього є рекомендації Єврокомісії. Якщо раніше в ЄС вкладали кошти в тому числі й у покращення умов у самих інтернатах, то тепер є рішення, що кошти виділяються лише на перехід від інституційного нагляду до догляду, що базується на вихованні у сім’ї та громаді.

Тобто в ЄС також існує ця проблема?
Існує. Зараз, скажімо, значно поліпшилася ситуація в Румунії. Закриття інтернатних закладів було однієї з умов приєднання країни до Євросоюзу. В Румунії, варто сказати, інтернати були в жахливому вигляді. Також Болгарія активно працює в цьому напрям-ку. Проблема інтернатів є значною в Греції, хоча там досі не визнають, що із цим потрібно працювати.

А якщо порівнювати ситуацію в Україні та країнах колишнього Радянського Союзу?
Скажімо, в Грузії вже фактично вирішили питання інституцій, за виключенням закладів для дітей з інвалідністю. Але це маленька країна, і їм вдалося лік-відувати інтернати на хвилі реформ. У Росії, що й казати, з її масштабами, ця проблема значно більша за українську. Хоча загалом там робиться все те ж саме, що й у нас. Що стосується розвитку сімейних форм, то ми, може, пішли й далі за Росію. Нещодавно мені довелося побувати на закритому показі фільму про будинки дитини в Росії. Доволі жорсткий фільм, де показані й умови проживання дітей, і ставлення до них персоналу, який багато років працює в таких закладах. Але мене здивував не сам фільм, а те, що наші функціонери чи представники організацій, казали: 'Ні, у нас не так, у нас набагато краще!'. Ось це постійне небажання визнавати проблему і заважає її вирішувати. 

Хто і як може створити дитячий будинок сімейного типу?
Його може створити подружня пара або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі. Перший крок – звернення до органів влади із заявою про намір створити такий будинок. Обов’язковими умовами є довідки про стан здоров’я, несудимість. Якщо подружжя має власних дітей, враховуються і характеристики з навчальних закладів, і думка сусідів. Також необхідною умовою є підготовче навчання, після завершення якого родина отримує рекомендацію. З нашого досвіду, в ході навчань близько третини охочих створити ДБСТ змінювали рішення. Частина сімей не готова була змиритися з фактом, що фізичне покарання категорично заборонене і не може бути жодного компромісу в цьому питанні. А деякі сім’ї малювали в надто райдужних барвах дітей, які прийдуть до них. Людям давали портрет цих дітей, розповідали, через що вони пройшли в житті та як можуть поводитися. Виявлялося, що не всі готові до цих викликів та проблем. 

Але потрібно розуміти, що ДБСТ не можна розглядати як вирішення всіх проблем. Прийомна сім’я – все ж більш природна форма. Така сім’я бере у своє середовище одну дитину, а у ДБСТ має бути не менше п’яти. В обох випадках держава щомісячно виплачує кошти на утримання дитини і, в залежності від кількості вихованців, виплачується також відсоток як винагорода прийомним батькам за їхню роботу. Звичайно, що в ДБСТ винагорода більша, аніж у прийомній сім’ї. У той же час для будинку сімейного типу обов’язковий великий будинок, який не кожна сім’я має і може дозволити собі утримувати. 

А що передбачає форма опіки над дитиною?
Опіка – це піклування про дитину з боку родичів, хоча опікуном може бути не лише родич. Сьогодні у виділенні коштів на утримання дитини з боку держави опіка прирівняна до прийомної сім’ї. Відмінність у тому, що сам опікун не отримує грошей за догляд, виплачуються лише гроші
на дитину. В Україні зараз під опікою перебувають більше 60 тис. дітей. Але існує питання щодо її якості. Поширений випадок: померли батьки, опіку над дитиною взяла бабуся, а над спроможністю 70-річної жінки піклуватися про дитину ніхто не подумав. Є непоодинокі випадки, коли діти з опікунських сімей потрапляють до інтернатів через недогляд. Але якщо говорити про пріоритети, звісно, краще, коли дитина лишається в середовищі рідних людей.

Згідно зі статистикою, динаміка усиновлення останніми роками зменшується. Яка ситуація із прийомними сім’ями?
Так, динаміка усиновлення падає. Але якщо порівнювати із закордонним усиновленням, то національне все ж превалює. Років 10 назад ситуація була інакшою. Постійно є черга на усиновлення маленьких дітей – від народження до п’яти років. Якщо вирішене питання про статус дитини, якщо немає складних діагнозів, то малюків усиновлюють швидко. Натомість кількість прийомних сімей зростає. У нинішніх умовах отримати підтримку держави – а це близько двох тисяч гривень на місяць на дитину – доволі важливо. При усиновленні надається одноразова допомога, а у випадку прийомної сім’ї – протягом всього часу, доки дитина лишається в родині. І гроші, мушу сказати, – не останній мотив. Не обов’язково корисливий, хоча може бути й таке, тому треба відслідковувати, який мотив у батьків переважає. Але фінансова підтримка з боку держави стимулює розвиток прийомної сім’ї.

Чому так сталося, що знизилося за-кордонне усиновлення?
Це прекрасно, і так має бути! Це сталося тому, що були створені жорсткі ліміти. Так, протягом одного року після того, як дитина отримала статус сироти чи позбавленої батьківського піклування, вона не може пропонуватися на іноземне усиновлення, доки не буде зроблене все, щоб дитину всиновили в Україні. Іноземне усиновлення має існувати щодо дітей, які мають
інвалідність і в яких мало шансів бути влаштованими в нашій країні.

Чи є якісь перешкоди для українців, які хочуть всиновити дитину?
Виглядає, що начебто перешкод немає. Але лишилися рудименти тієї системи, коли керівники дитячих закладів могли, так би мовити, притримати дитину, щоб потім вимагати хабар, аби
дитина пішла в ту родину, яка цього найбільше прагне. Не виключаю, що і зараз такі випадки є.

Яка зараз ситуація із дітьми в інтер-натах на Сході України?
Евакуйовані з Луганської та Донецької областей діти розміщуються по інтернатних закладах в інших регіонах України. Держава бачить в цьому вирішення ситуації навіть для тих дітей, які
не є вихованцями інтернатів. Кілька місяців тому наша та деякі інші організації запропонували Міністерству допомогу: зібрати інформацію про дітей, які перебувають в зоні АТО і потребують
переселення, визначити потреби переселених та розпланувати ресурси й подальше вирішення ситуації. Ми розробили форми, пропонували людей, які могли б цим займатися, але координаційного штабу влада так і не створила. Але як людина, яка працювала колись на державній службі, я далека від думки, що державна система працює ідеально.

Зараз прийнято питати, чи щось змінилося після Майдану. Як би я хотіла сказати, що змінилося
на краще! Знаю, що керівники не можуть всього зробити, багато треба змінювати на рівні процедур та правил роботи. Я сподівалася, що прийдуть люди, які захочуть це робити. На жаль, цього не відбувається. Але ми дивимося з оптимізмом в майбутнє. Адже головне – те, що громадянське суспільство вже прокинулося. Просто нам треба брати більш конструктивний фокус і йти з готовими рішеннями до влади та лобіювати їх.




Коментарi

нема коментарів

Вийти
Увійдіть,
як користувач:
увiйти