інтернати 1644 0
Коли час важливий: вплив відсутності належного догляду та турботи на розвиток людини
Які наслідки життя дитини в умовах крайнього неблагополуччя? Наскільки тривалим і відчутним є вплив відсутності турботи і належної опіки в ранньому віці на психологічне благополуччя дитини та розвиток її інтелекту в подальшому житті? Наслідки різняться, а головним фактором, що впливає на їх характер, є час.
У нещодавньому дослідженні команди вчених з Великобританії та Німеччини взяли участь молоді люди, які в дитинстві перебували в румунських інтернатних закладах. Результати дослідження демонструють, як саме наслідки соціальної занедбаності залежать від часу, який особа провела в умовах неблагополуччя, та її віку. Ці висновки можуть вплинути на формування політики захисту дітей і допомогти усиновлювачам та прийомним батькам краще зрозуміти, як саме нестача турботи та соціальна занедбаність дитини може проявитися в майбутньому.
Після падіння режиму румунського диктатора Ніколая Чаушеску, світу відкрилася правда про шокуючі умови життя в дитячих будинках Румунії. 165 осіб, за розвитком яких від дитинства до дорослого віку спостерігали вчені в рамках даного дослідження, були усиновлені британськими родинами в 90-х роках саме з цих закладів.
Впродовж свого перебування в інтернатних закладах, ці діти були позбавлені адекватного харчування, гігієни та медичного догляду – в поєднанні з жорсткою нестачею турботи та когнітивної стимуляції. Саме той факт, що вік дітей при всиновлення варіювався від 2 тижнів до 43 місяців, дав вченим можливість дослідити вплив тривалості перебування в умовах крайнього неблагополуччя на розвиток дитини. Для порівняння цих учасників розділили на 2 групи – на тих, хто провів в румунських дитячих будинках менше 6 місяців, і тих, кому довелося перебувати там більше півроку.
Результати цих 2 груп народжених в Румунії дітей порівнювали з результатами третьої групи – особи з цієї групи пройшли внутрішньодержавне усиновлення у Великобританії у віці до 6 місяців та не мали досвіду інституціалізації. Таке порівняння дало можливість контролювати різницю в розвитку різних груп дітей, враховуючи певні особливі аспекти, спільні для них усіх – скажімо, досвід розлучення з біологічними батьками.
Добра новина полягає в тому, що діти, які провели в румунських дитячих будинках менше 6 місяців за рівнем когнітивного та психологічного благополуччя не відрізнялися від дітей з досвідом внутрішньодержавного усиновлення без перебування в інтернатних закладах. А це говорить нам про те, що за умови влаштування в стабільне і турботливе сімейне середовище в ранньому віці стан дитини може ефективно відновитися. Проте діти, які перебували в умовах крайнього неблагополуччя довше 6 місяців, демонстрували набагато гірший рівень відновлення свого психологічного і когнітивного стану.
Звичайно, неочікуваної новини в цих результатах немає. Цілком логічно, що триваліше перебування дитини в умовах неблагополуччя призводить до більшої шкоди для неї. Але ці висновки можуть стати конкретними вказівками при роботі над державними політиками захисту дітей, адже тут мова йде вже про терміни перебування в інтернатному закладі, перевищення яких критично знижує ймовірність психологічного відновлення дитини – навіть при подальшому влаштуванні до сімейного середовища.
Але повернемося до дослідження. Вчені оцінювали показники і стан учасників у віці 6, 11, 15 та 22-25 років, аби відстежити траєкторію змін, що супроводжували розвиток навіть через багато років після усиновлення цих осіб. І тут можна побачити тенденцію до погіршення психоемоційного стану учасників з досвідом перебування в умовах крайнього неблагополуччя довше 6 місяців. Учасники усіх трьох груп мали відносно однаковий і досить низький рівень психоемоційних проблем – але тільки в дитинстві. За послугами в сфері психічного здоров'я у віці від 15 до 23 років зверталися 43% учасників дослідження з досвідом перебування в інтернатних закладах довше 6 місяців. Для осіб, що перебували в інтернатних закладах менше 6 місяців цей показник становить 23%, а для молоді, яка до всиновлення взагалі не мала досвіду інституційного догляду – 10%.
Ці результати демонструють, що деякі негативні наслідки відсутності належного догляду та турботи в ранньому віці повністю розкриваються не в дитинстві, а пізніше – в підлітковому і дорослому віці. І виклики, які породжує перехід з дитинства у доросле життя, особам з досвідом тривалої іституціалізації в ранньому дитинстві подолати набагато важче.
Загалом, результати дослідження не дають надто сильно зрадіти. Так, влаштування до стабільного та турботливого сімейного середовища дозволяє «наздогнати» належний рівень розвитку когнітивних здібностей навіть тим дітям, які мають досвід тривалої інституціалізації. Але молоді люди, які довго перебували в інтернатних закладах у ранньому віці, мають відчутно більше проблем психологічного та психічного характеру в порівнянні з іншими, починаючи з підліткового віку. А отже можна сказати, що хоча час і належний догляд лікує деякі рани, але він не в змозі зцілити їх всі і повністю.
Безумовно, ці результати не коректно поширювати на всіх дітей, що перебували і перебувають в інтернатних закладах. Це дослідження зосереджувалося на дітях, що пережили одні з найстрашніших умов інтернатного догляду в Європі, при які ми знаємо. Проте, для державної політики захисту дітей сигнал чіткий: найкращим чином забезпечує інтереси дитини влаштування якомога раніше до стабільного сімейного середовища, а не інституційний догляд.
