Відкриваємо двері дітям



Блоги

234 0

Радянський спадок: не тільки назви вулиць, а й ставлення до людини

Декомунізація – слово, що стало надзвичайно популярним в українському суспільстві, особливо після революції гідності. Де-юре декомунізація триває в Україні з часу розпаду СРСР, тобто вже понад 25 років. Зараз ми вже дійшли до того, що перейменували фактично всі міста та вулиці, що носили комуністичні назви, звалили, мабуть, вже всіх Ленінів, заборонили Компартію. Ніби, непогано. Проте, це лише кількісні результати. А як щодо якості?

Процес декомунізації в Україні розпочався з освіти та виховання – це вже можна назвати якісним виміром, адже саме освіта та виховання є базисом для розвитку суспільства. Але чи виключення з навчальних програм дисциплін, присвячених вивченню комуністичної ідеології та історії Комуністичної партії змінило «радянську» свідомість людей?

Як на мене, найтяжча складова радянського спадку – знецінення людського життя, індивідуальності та людської гідності. Як наслідок, сьогодні в Україні тема захисту прав людини не є пріоритетною, завжди плететься десь у хвості актуального порядку денного. Крім окремих громадських організацій та активістів-правозахисників в суспільстві абсолютно відсутнє розуміння того, що ж таке права людини, чому вони є такими важливими та, головне, що саме дотримання прав людини є запорукою економічного розвитку та політичної стабільності.

До чого тут реформа системи захисту дітей – деінституціалізація (ДІ)? А до того, що діти – це люди, які мають права. Вони є суб’єктами, а не об’єктами взаємовідносин, їх думка має бути почута та врахована при ухвалені рішень про їхню ж долю. У Конвенції ООН з прав дитини, яку Україна ратифікувала ще 1991 року, визначено поняття «найкращий інтерес дитини», що входить до сфери захисту прав дитини. Він гарантує що «в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини».

Проте, в українське законодавство цей принцип був впроваджений аж через 25 років – лише 2016 року (зміни до закону України «Про охорону дитинства»). І якщо громадські організації в більшості вже давно послуговуються цим принципом, то для посадовців – а особливо на місцях – це досі лишається словами на папері. Скільки ще потрібно часу, щоб цей принцип з паперу перейшов у голови тих, хто прагне «вчиняти» добро дітям – питання, яке песимістично і кволо не поступається риторичним характером. І це не метафізика. Це дуже практичні речі: вони впливають на те, як будується і виконується соціальна політика на місцях та чи дійсно соціальні інтервенції, розроблені без врахування кращих інтересів дітей (отже, і прав дитини), якісно впливають на їх добробут.

У радянському союзі основним принципом соціальної сфери  було «універсальне рішення для всіх», максимальна централізація та патерналізм допомоги. Тобто держава не працювала над тим, щоб змінити неблагополучне середовище, створити в ньому такі умови, коли вразливі категорії можуть вирішувати свої проблеми у громадах завдяки ефективній інтеграції у суспільство. Натомість створювалися окремі ізольовані заклади для сиріт, людей з психічними захворюваннями чи інвалідністю тощо. Часто такі заклади були ізольовані ще й суто географічно – не тільки «подалі від очей», а й від людей взагалі.

Але сьогодні такий підхід більше не працює. Насправді, важко говорити, чи був він  ефективним ще тоді, чи лише маскував глибокі соціальні негаразди, створюючи ілюзію благополуччя. Сьогодні ефективний догляд і підтримка повинні відштовхуватися від поняття гідності, прав людини та рівності в забезпеченні цих прав. Це передбачає вивчення індивідуальних потреб, планування втручання відповідно до цих потреб, включення на рівних правах у життя громади, а не просто отримання базових благ за принципом «урівняння» за стінами різних інституцій.

З нерозуміння концепту прав людини випливають багато відверто недолугих питань,  пов’язаних з ДІ. «Куди подіти дітей?» – ніби це якась річ, якій потрібно знайти місце. «Що ж робити з приміщеннями?» – ніби стіни важливіші за долю людини. «Що буде з персоналом закладів?» – ніби діти є просто ресурсом для благополуччя дорослих і самодостатніх людей.

Це все виливається у фатальні помилки в ході реформ, в тому числі і реформи ДІ. Зокрема, типовою тенденцією є тяжіння виконавців реформи до того, щоб відштовхуватися від приміщення закладу. Тобто, в першу чергу, думати про те, як його використати, а не про дослідження реальних потреб громади. Інша небезпека – оптимізація закладів. Знову ж таки, до уваги при цьому не беруться потреби дітей.  Основну роль відіграє бажання зробити все швидко та просто, хоча такі значні зміни як реформа ДІ не можуть робитися з наскоку та обмежуватися найпростішими рішеннями.

Ще одною небезпекою є прагнення закривати заклади масово в гонитві за високими кількісними показниками, не вивчивши детально потреби дітей в них та можливості їх влаштування, не створивши послуги для дітей та сімей у громадах їх походження. Це тягне за собою іншу небезпеку – соціальні інтервенції без впливу на середовище. В такому випадку годі думати про ефективність реформи, якщо на рівні громад змін не відбудеться, а послуги створені не будуть.

А далі – це я люблю найбільше – знову єдине рішення для всіх, бо так простіше і менше роботи. І дарма, що універсальні рішення працюють погано. Адже простіше оцінити реформу лише кількісно – за кількістю закритих інтернатів, створених прийомних сімей, а не з точки зору її впливу на добробут дитини – якісної оцінки змін.

Ці небезпеки матимуть наслідком не просто провал реформ та даремну витрату людських, часових, фінансових ресурсів, але й руйнівний вплив на життя конкретних дітей та сімей. Уникнути цього можна. Потрібно, щоб система догляду і на світоглядному, і на законодавчому рівнях відповідала реаліям сьогоднішнього  дня. Догляд має розглядатися як послуга, а отже бути якісною, конкурентною та задовольняти потреби – дитини чи сім’ї у випадку реформи ДІ. 




Коментарi

нема коментарів

Вийти
Увійдіть,
як користувач:
увiйти