соціум 3065 0
СОЦІАЛЬНИМ ПРАЦІВНИКАМ ТУТ НЕ МІСЦЕ?
Уряд України на початку весни прийняв рішення про скорочення 12 000 фахівців соціальної роботи у громадах. У багатьох людей, не занурених глибоко в проблему, може виникнути питання: чого стільки галасу піднято щодо їх скорочення, ну жили ж ми якось без цих фахівців до 2012 року? Так, якось жили, робили реорганізації, перестановки у владних структурах, що ніяк не впливали на зміни там внизу, у громадах, де живуть люди, сім’ї з дітьми, які потребують допомоги – дуже часто не усвідомлюючи навіть якої саме допомоги. Зазвичай таких людей помічали лише тоді, коли вже потрібно було забирати дітей із сім’ї через загрозу їхньому життю та здоров’ю. Відповідні служби реагували на ситуацію пост-фактум, коли криза вже трапилась, коли сталось насилля над дітьми.
Фахівець з соціальної роботи в громаді – це перша в країні спроба донести соціальні послуги безпосередньо до місця проживання їх споживачів – найбільш соціально незахищених, вразливих громадян,особливо сімей з дітьми. Сьогодні типовою реакцією на кризу в сім’ї, яка вже трапилась, є вилучення дитини із сім’ї і поміщення її в притулок або інтернатний заклад. Про це яскраво свідчить ситуація у системі інтернатів: з 80 тисяч дітей, які там виховуються, статус дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування мають менше 20 відсотків, решта туди потрапили через кризові явища у сім’ї: бідність, безробіття, стан здоров’я, алкоголізм, що не були виявлені і попереджені вчасно.
Основне ж завдання соціального фахівця зробити все можливе, щоб дитина не потрапила в інтернат. Іншими словами, це раннє виявлення проблеми, своєчасне реагування на неї і адресна допомога – тобто саме та, якої найбільше потребує та чи інша родина – від послуг психолога до няні та вихователя. Це той випадок, коли споживач (сім’я з дітьми), часто соціально виключена, яка ніколи б і не подумала звертатись до держслужбовців за допомогою, нарешті отримала надію в особі фахівця,що прийде до сім’ї, допоможе визначити найактуальніші потреби і проблеми та скласти план виправлення ситуації. В основі роботи фахівців лежить мотивація сім’ї до позитивних змін.
Показник ефективності роботи фахівців із соціальної роботи – 80% дітей повертаються до своїх сімей. Для підкріплення економічної ефективності діяльності соцпрацівників можу навести такий приклад. Протягом 2013 року один з спеціалістів працював з 19 родинами, в яких було 45 дітей. В них була реальна загроза виключення дітей з родини, тому що умови, в яких вони виховувались, не були сприятливими для виховання та здоров’я. З цих дітей 17 в віці 1-13 років могли відправитися в інтернат. Якби вони туди потрапили, то держава б витратила на їх утримання близько 13 млн. гривень або 1 млн. 400 тисяч гривень на рік. В той час як витрати на роботу фахівця соціальної служби складають 20 400 гривень на рік плюс, можливо, 3 000 гривень на перекваліфікацію. Достатньо порівняти ці цифри, щоби зрозуміти, який варіант вигідніший з точки зору економіки, не беручи до уваги соціальний, психологічний та моральний аспекти.
Ось ще один аргумент: понад 50% сімей, з якими сьогодні працюють соцпрацівники, – це сім´ї, створені колишніми вихованцями інтернатних закладів. Тобто це система, яка за державні кошти продукує неблагополуччя цілих поколінь.
Які наслідки урядового рішення щодо скорочення посад фахівців?
Загострення соціального неблагополуччя, зростання кількості дітей в інтернатах, що є ілюзорним вирішенням проблеми для держслужбовців і приводом для самозаспокоєння, а насправді лише поглиблює кризу. Ми втратимо людей, які вже почали демонструвати перші результати, ми втратимо гроші, витрачені на технічне забезпечення. Не думаю, що 300 мільйонів гривень врятують бюджет нашої країни, а шкоди буде заподіяно на значно більшу суму. А суспільство і держава і надалі безуспішно працюватимуть на боротьбу з наслідками замість вирішення проблеми.
Інтернати не вирішують проблему, а лише консервують та ускладнюють її.
Успадкована мережа інтернатів практично не зазнала змін. Усі ‘реформи’ чи ‘трансформації’, що відбуваються у цій сфері, були спрямовані лише на зміну вивісок та розширення категорій дітей, які можуть направлятись в інтернат.
Через жорсткість режиму, нехтування індивідуальними потребами, відсутність прив’язаності та звичайних довірливих людських стосунків, діти в інтернатах суттєво відстають у всіх аспектах розвитку від своїх однолітків, які виховуються у сім’ях. Відставання збільшується пропорційно терміну перебування дитини в інтернаті для дітей будь-якого віку. Менше 10% дітей, які зростали в інтернатах, успішно соціалізуються, знаходять себе в дорослому житті. Не помилюсь, коли скажу, що більше 50% так званих неблагополучних сімей, з якими доводиться працювати фахівцям сьогодні – це сім’ї, створені випускниками інтернатних закладів.
Для європейських країн пріоритетом у політиці захисту дітей є забезпечення виховання кожної дитини у сім’ї шляхом деінституціалізації – відмови від інтернатного виховання та розвитку підтримуючих соціальних послуг для дітей та сімей. Така зміна парадигми у політиці захисту дітей має відбутись і в Україні. Саме спроможність виявляти і попереджувати кризові явища у сім’ї, яку забезпечують соціальні робітники у громаді, є необхідною умовою для початку деінституціалізації догляду дітей в нашій країні.
Варто звернути увагу і на фінансовий аспект проблеми. На сьогодні утримання 679 інтернатних закладів 15 різних типів коштує державі 5,7 млрд. грн., що майже наздоганяє бюджет на охорону здоров’я в цілому. Із цієї суми на потреби дітей витрачають аж 10%. Все інше – комуналка, зарплата, утримання величезних приміщень. За радянських часів школи-інтернати будувались як монументальні споруди на 300 – 500 і більше дітей. І навіть, коли в інтернаті залишилося 50 – 100 вихованців – приміщення треба якось обігрівати, прибирати, ремонтувати… Це колосальні кошти. Саме тому порожні місця керівники закладів намагаються заповнити дітьми з малозабезпечених сімей, переконуючи батьків, що дитина буде жити в хороших умовах. Як наслідок зараз 80% вихованців інтернатів – це ‘домашні’ діти.
Попередження влаштування однієї дитини в інтернат не лише рятує долю цієї дитини, але й економить бюджету в середньому 84 тисяч гривень на рік або понад 900 тисяч гривень за 11 років перебування в інтернатному закладі.
Якщо скорочення чиновників, які сидять у кабінетах, можна компенсувати перерозподілом навантаження між іншими, то скоротивши фахівців соціальної роботи ми отримаємо в громаді відірваність найбільш вразливих сімей від соціальних послуг, вакуум, який наразі нічим не буде заповнений. А інтернатна система і надалі за державні кошти продукуватиме подальше неблагополуччя цілих поколінь.
