Відкриваємо двері дітям



Блоги

87 0

Зв’язок між ранньою інституціалізацією та розвитком мозку

Стан і умови дитячих будинків та інших закладів для дітей в Румунії, особливо під час та одразу після комуністичної революції 1989 року, стали як темою повідомлень у ЗМІ та предметом значної міжнародної уваги, так і причиною закликів до втручання в систему догляду дітей загалом.

Саме тоді і з’явилася ідея Бухарестського проекту з раннього втручання (Bucharest Early Intervention Project - BEIP). Чарльз Нельсон, професор педіатрії програми Гарвардського університету з неврології, вивчав деякі з саме цих установ – з метою аналізу впливу ранньої інституціалізації на розвиток мозку та поведінкових паттернів у дітей.

Бухарестський проект з раннього втручання, в рамках якого до співпраці були залучені дослідники таких інституцій як Тулейнський університет, Університет Меріленда та Бостонська дитяча лікарня, розпочався 2000 року з метою оцінити не тільки вплив інституціалізації в ранньому віці – особливо до досягнення дворічного віку – але й визначити також потенційні вигоди, які можуть стати результатом високоякісного фостерного догляду як допомоги дітям з таким досвідом.

Бухарестський проект з раннього втручання був побудований як рандомізоване контрольоване дослідження, фостерний догляд в рамках якого надався влаштованим до одного з шести дитбудинків у столиці Румунії Бухаресті маленьким хлопчикам та дівчаткам, яких покинули при народженні чи невдовзі після нього. В дослідженні також оцінювався ряд показників розвитку дітей, включно з фізичним розвитком, когнітивними функціями, соціально-економічним розвитком, прив’язаністю та розвитком мозку.

Дослідження, участь в якому брали діти від раннього віку до 12 років, дало знакові висновки.

«Практично всі результати розвитку дітей раннього віку, влаштованих до інтернатних закладів на початку свого життя, незадовільні», - говорить Чарльз Нельсон. «Це включає в себе зниження рівня інтелект та мовних навичок, порушення соціально-емоційного розвитку, негативні наслідки для розвитку мозку та підвищення рівня психопатології».

Також Нельсон є директором досліджень Центру медицини розвитку в Бостонській дитячій лікарні. Починаючи з 1997 року, він керував дослідницькою мережею, орієнтованою на ранній досвід і розвиток мозку. Це й привело його до роботи у Бухарестському проекті з раннього втручання та можливості дослідити роль ранньої інституціалізації – досвіду, якого зазнають 8 мільйонів дітей у всьому світі – у розвитку дитини.

У дослідженні з моменту його створення взяли участь 136 дітей. Половині дітей, відібраних рандомно, надавався високоякісний фостерний догляд, тоді як інша половина дітей – залишилася в інституціях.

«Практично всі діти, влаштовані до прийомної сім'ї до свого дворіччя, демонструють покращення показників в більшості областей розвитку», - каже Нельсон, - «тоді як діти, влаштовані після дворічного віку, демонструють відносно незначне поліпшення».

Загалом, що раніше дитина з інтернатного закладу може бути влаштована до прийомної сім'ї чи інших сімейних форм виховання, то інтенсивнішим є її когнітивний, соціально-емоційний та психологічний розвиток.

Нельсон пояснює, що ключ – у визнанні згубного впливу інституціалізації на розвиткок дитини в тому віці, коли цей розвиток має бути стрімким, особливо на дітей віком до 2 років. Це так само необхідно, як і відшукати способи впровадження такого втручання і допомоги, як фостерний догляд, аби ліквідувати оці негативні умови, перш ніж буде втрачено занадто багато часу.

Нельсон говорить, що дослідження «надало нам величезний масив інформації щодо впливу ранньої психосоціальної депривації на розвиток мозку».

«Дослідження проливає світло на те, як сприяти відновленню стану дитини, що зазнала ранньої інституціалізації», говорить дослідник і додає, що «воно також показує нам, що діти, які з раннього віку виховуються в умовах інтернатних закладів, мають значно підвищений ризик розвитку різних проблем психічного здоров'я».

Уроки, здобуті завдяки Бухарестському проекту з раннього втручання, можуть допомогти практичним спеціалістам надавати якісніші послуги дітям з досвідом інституціалізації та долати деякі бар'єри у розвитку, виникнення яких спричинене цими умовами, вважає Нельсон.

«Часто у світі діти часто влаштовуються в інтернатні заклади за рішенням суддів, які забрали дитину з дому через звинувачення батьків у жорстокому поводженні», - пояснює він. «Проте судді часто не знають про заподіяння ще більшої шкоди таким дітям - зокрема того, що під час критичних важливих періодів розвитку вплив несприятливого досвіду може завдати перманентної шкоди».

«Що більше ми навчаємо тих, хто контролює надання догляду та сприяє благополуччю покинутих або осиротілих дітей – то кращі рішення можуть прийматися цими людьми, то ефективніші законодавчі механізми зможуть вироблятися та впроваджуватися урядами для забезпечення успішного розвитку дітей», - продовжує Нельсон.

Наразі команда працює над завершенням 16-річного спостереження за учасниками дослідження, в процесі якого вони сподіваються продовжити презентувати значущі результати і цінні знання, аби ділитися ними з широким колом фахівців.

«Немає іншого такого дослідження, в рамках якого спостереження за дітьми, що зростають в інтернатних закладах, провадилося б з їх раннього дитинства до повноліття» - говорить він. Результати дослідження «повинні допомогти нам краще зрозуміти, як ці діти роблять цей перехід і як найкраще допомогти їм зробити його», додає Нельсон.

Девід Карас для BOLD




Коментарi

нема коментарів

Вийти
Увійдіть,
як користувач:
увiйти