Відкриваємо двері дітям



Блоги

1913 0

ВЕЛИКА РОДИНА ДЛЯ МАЛЕНЬКИХ СЕСТРИЧОК

У квітні 2014 року на Великодні свята три сестрички з Центру ‘Промінь надії’, Оленка 7 років, Оксана 6 років та Оля 5 років, переїхали жити у прийомну сім’ю. Через два місяці ми відвідали цю родину у їх будинку в одному з мальовничих сіл Київської області. Діти зустріли нас у своєму новому домі, показали будинок та розказали про життя з новими членами сім’ї, а батьки ділилися враженнями та змінами, які відбулися в сімї, розповідали про турботи та радощі, які принесли з собою маленькі сестри. З першого ж погляду на подвір’я сім’ї стає зрозуміло, що тут живуть працьовиті люди. На невеличкій території господарі вирощують кущі ягід, свіжу зелень, городину. Сам будинок ховається за фруктовими деревами та охайно доглянути квітниками. Господар обладнав на подвір’ї власний спортзал, своїми руками змайстрував куточок для дитячих забав, який прикрашають надзвичайно колоритні дерев’яні гойдалки.

Крім прийомних сестер мати Наталя Сергіївна та батько Микола Васильович виховують двоє власних дітей – 17-річну Інну та 15-річного Євгена. Обоє батьків працюють у місцевій аграрній фірмі. Чоловік займає посаду головного енергетика, а дружина – бухгалтер. Дочка Інна цього року закінчила школу і прагне опанувати професію кухаря-кондитера. Як зазначає сама Наталя Сергіївна – у дитини великий хист до кухарства, дівчина постійно придумує та готує нові страви для всієї родини, випікає чудові солодощі, яким особливо радіють найменші члени родини. Євген – дуже відкритий, чемний та усміхнений хлопець, ще продовжує навчання у середній школі. Неозброєним оком відразу стає помітно, що у великій родині панує мир та злагода. І рідні і прийомні діти слухають батьків, але почувають вони себе вільно, радо вступають у розмову, розказують про життя родини, та про свої власні переживання та захоплення, часто жартують і усміхаються, з ентузіазмом демонструють власні кімнати та свої найцінніші речі.  

1

Розкажіть про себе, свою сім’ю та як ви вирішили взяти дітей у свою родину?

Мати: Ідея взяти на виховання дитину прийшла нам років вісім тому. Спочатку ми хотіли взяти одну дитину, так як у нас двоє своїх, а ми самі при здоров’ї і можемо ще дати дітям щось гарне в цьому житті. Вирішили спробувати чи зможемо справитися з вихованням малих дітей. Я надумала попрацювати  в дитячому садку у групі з малими дітьми, спробувала, чи зможу підняти таку ношу, бо одна справа хотіти дітей, а інша справа піклуватись про них щоденно. Після  10 місяців роботи я зрозуміла, що це моє. Потім я вступила до педагогічного університету за спеціальністю початкова освіта, де вивчаю і психологію. Коли мені було 20 років і у нас були малі діти, то не було ні часу, ні сил на навчання, а зараз, коли ми стали на ноги, то можна і вчитися.

Батько: Ми пройшли курси з підготовки прийомних батьків у м. Бровари, організовані центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді й організацією СОС Дитячі містечка. Там ми й дізналися, що є в Макарові три сестрички, які чекають на свою нову сім’ю. Спочатку вагалися, щоб брати одразу трьох дітей, але коли поїхали, побачили та поспілкувались з ними і з соціальними працівниками Центру «Промінь надії» то одразу  зрозуміли, що хочемо і зможемо піклуватися про цих дівчат.

Чи складно Вам було оформити необхідні документи для того, щоб забрати дівчаток?

Мати: З паперами ніяких проблем не було. В місцевій соціальній службі, правда, були проти того, що ми беремо дітей не зі свого району, адже в нашому районі є переповнений дитячий будинок. Виходить, що це було недопрацювання нашої служби. Але це були єдині проблеми. У Макарові ж взагалі ніяких складнощів не було, та й в  Києві справу вирішили без жодних затягувань.  

На курсах Вам розповідали, які труднощі у вас можуть виникати у вихованні  прийомних дітей. Чим відрізняється реальність від того, до чого Вас готували?

Мати: З тими проблемами, про які нам розказували на курсах, поки що не стикалися. Не було труднощів ні зі школою, ні з садком. У нас, так сказати, ще триває медовий місяць. З боку дітей не було якихось істерик,  чи вередувань. Живемо в злагоді в порозумінні.

А були якісь приємні сюрпризи?

Оленка: Я мамі писала,що вона найкрасивіша, найкраща, найгарніша.

Мати: Ми ще боремося. Дівчатка не повністю усвідомлюють, що є справжня сім’я, а не така, в якій вони жили. Можливо мають сумніви, що тут буде все добре.

Оленка: Так, я оце як згадую, то мені аж страшно.

2

А як ваші рідні діти сприйняли інформацію про трьох нових сестричок?

Мати: Ми їх не ставили перед фактом, без них нічого не вирішували. Їздили в Центр до дівчаток разів десять, показали нашим дітям фотографії, розказали, що є от такі сестрички. І останнє слово було за ними, бо ми, дорослі, сприймаємо життя по-одному, а діти зовсім по-іншому. А жити то нам всім разом.

Інно, Євгене, а вам як нові сестрички. Приносять радість?

Інна: Звичайно. Граємося з ними 24 години на добу. Оленка найкраща учениця класу. У неї найгарніший рівень з техніки читання. Оксану теж вчимо буквам, думаємо, що і вона буде найкращою в класі. Оксана в садок всього два місяці походила, а за два місяці нереально навчитись читати і писати. Тим більше дітки її віку вже пройшли багато, а з нашою ж ніхто окремо займатися не буде. Так як ми навчимо - так і буде.

Мати: Я найбільше переживала, що це ж у кожної три різних характери, як з ними бути. Нас на курсах так налякали, але все виявилося добре. Я була на День матері в помісті Качанівка і там зустрічалася з іншими прийомними батьками, усиновителями. Вони почали розказувати в кого які проблеми, а я не вірила, що таке може бути.

Євген:  Я спочатку думав, яким же буде наше життя тепер, адже ми жили звичним для нас життям, а  тут до нас приїдуть інші діти, як все складеться... А тоді якось я прийшов додому, побачив їх і таке відчуття було, ніби вони в нас і народилися. Ми одразу до них звикли. Якщо діти такі як ми, значить нам легко буде. І справді з цими дітьми легко, мороки з ними не було.

Зараз вони нам намагаються допомагати. Вчора Оленка бур’яни хотіла рвати. Вони все намагаються робити і знати, за одну годину можуть задати тисячу питань, та таких, що ми ламаємо голову, як їм відповісти. Оленка – це такий «фрукт». Їй буде легко в житті. Вона підлаштовується під будь-яку ситуацію, що в колективі, що в сім’ї. Вона буде лідером. Трохи непосидюча, швидка. А як ображається, то всього дві хвилини. Оксанка ж довго пам’ятає, вона більш скритна, хоче показати своє я.

Мати: Оксана не така швидка, у неї характер складніший. Ну а найменшенька ще не має чітко вираженого характеру, вона тільки усміхається і соромиться.

Ми їх всіх трьох похрестили і Данило (син батька родини від першого шлюбу) став хрещеним для Олени. Ми не фанатично ставимося до церкви, але віримо в Бога і стараємося дітям розказувати що це добре і правильно.

3

Якими були діти, коли приїхали до вас і як вони змінилися?

Мати: Спочатку вони не їли деяких продуктів, не знали про різні екзотичні фрукти. Пам'ятаю, як вони в книжечці побачили гранат і казали, що їх не можна їсти, бо вони стріляють. Я їм привезла цей гранат, як же вони здивувалися, побачивши їх на власні очі.. На Великдень питали, що це ми таке печемо, навіщо яйця фарбуємо. Зараз вони потроху звикають до всього цього.

Я радію, що жодного разу не помітили за ними крадіжки, не ховають їжу, хоча нам розповідали, що й таке може бути. От, стоїть ваза цукерок, а вони без дозволу їх не беруть. Я дуже боялася, щоб вони в школі, в садку не крали. Але, вважаю, якщо за два місяці такого не було, то вже і не буде.

А як прижилися діти в школі, в садку?

Мати: Прекрасно. Сама вихователька дивувалася. Каже, що не бачила тиках випадків з влаштування дітей до садочку, щоб не було ні сліз, ні істерик. Просто прийшли так, ніби вони там сто років були.

Як сприйняли поповнення в вашій родині сусіди, родичі, колеги?

Мати: П’ятдесят на п’ятдесят. Багато хто був шокований: як можна взяти відразу трьох таких малих дітей?! Але родичі всі підтримують нас і допомагають хто чим може. Сусідам абсолютно все одно. Колеги на роботі теж були здивовані, що ми взяли на себе таку відповідальність, але нас підтримують.

А чому ви вирішили стати прийомними батьками, а не всиновлювати дітей?

Мати: Ми це зробили для того, щоб у 16 років у дітей був вибір. Вони мене питають, чого вони не на моєму прізвищі. Я їм пояснюю: коли вам виповниться 16 років, захочете, візьмете наше прізвище. Але до цього часу у Вас є тато і мама, які в будь-яку хвилину можуть стати на правильний шлях і ви можете повернутися до них. Я ніколи не забороняю їм говорити про батьків, бо вони в них є, які не які, але є… Якби вони були круглі сироти – то інша справа, можна було б одразу і всиновлювати. Отож до того часу як їм виповниться 16 ми їх не будемо всиновлювати. А далі – це вже їх бажання. Захочуть з нами залишитися – ми будемо тільки раді, а захочуть вибрати інший шлях, підуть по ньому. Та ці всі роки ми будемо робити все, щоб вони виросли справжніми людьми і залишилися з нами.

А чи пробували ви налагодити контакт з рідними батьками дітей?

Батько: Місцева соціальна служба давала запит, але їх матір зараз не можуть знайти. Приблизно відомо, що вона кудись поїхала,але куди конкретно невідомо.

Мати: Я хотіла з нею зустрітися, просила Службу пошукати матір сестричок. Я хотіла зробити так, щоб вона не знала, хто я, а просто зустрітися з нею як соціальний працівник. Як тільки її знайдуть – ми зустрінемося. Хочу глянути, який настрій у людини, думки – бо кожна людина може помилятися. Вона молода, і все може змінитися. Може я й думаю не правильно, але я б дала шанс їх рідній матері. Адже завжди є надія, що людина стане на вірний шлях. Зараз, на жаль, діти про маму дуже поганої думки. Я їм забороняю про неї говорити погано, розказую їм, що мама є мама, про те, що у них дві мами – я та їх рідна мати. Щодо батька, то ми нещодавно проїздили через село, де він живе. Я дівчатам сказала, що ось тут ваш тато живе, але реакції від них не було ніякої.

А що б ви побажали людям, які хочуть взяти дитину?

Євген: Хай не зупиняються і беруть, як хочуть.

Мати: Але треба пам’ятати, що одна справа хотіти, а інша справа взяти. Хто наважиться на цей крок, той має бути сильним і з міцними нервами. Головне не бояться. Те, що розказують і показують має лише п’ять відсотків правди від дійсності.

4

Якісь маєте секрети успіху зі свого досвіду?

Мати: Секрет один: з першого дня дітям пояснити, де чорне, а де біле - і все.

Зараз я цим дітям даю більше, ніж своїм, бо вже маю досвід, по-іншому дивлюся на світ. У нас в родині ніхто не п’є, ми ніколи не сваримося, немає насилля чи якоїсь зневаги одне до одного. Мої діти виросли дуже чемними і я прикладу всіх зусиль, щоб такими ж і виростити наших нових доньок. 




Коментарi

нема коментарів

Вийти
Увійдіть,
як користувач:
увiйти